МІОФАСЦІАЛЬНИЙ СИНДРОМ • що слід знати?
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (12 votes, average: 4,92 out of 5)
Loading...

Людське тіло, як і всі складні живі організми, має у своїй будові безліч м’язів. Найпростіші механізми виконують рухову функцію у вигляді скорочувальних білків з’явилися ще у одноклітинних організмів. Пізніше, вже у багатоклітинних, для цих цілей було виділено окремі профільовані клітини, призначені для скорочення. Так що в еволюційному плані м’язи набагато давніше кісток.

в еволюційному плані м’язи набагато давніше кісток.

Суть міофасціального синдрому полягає в тому, що м’язова оболонка (фасція) зменшується в розмірах і затискає всередині себе м’яз, викликаючи його біль і атрофію. В зоні, яка часто піддається спазму, утворюється так звана тригерна точка (ТТ).

Тригерні точки бувають двох видів:

  1. Активна ТТ. При пальпації виявляється м’язове ущільнення, що характерне як для стану спокою, так і в напруженні. При натисканні дає різкий, вибуховий біль (так званий синдром стрибка). При цьому м’яз напружений, і це напруження є захисним механізмом.
  2. Латентна ТТ. Пальпується тільки при напруженні м’яза, в стані спокою не визначається. Синдром стрибка реєструється в рідкісних випадках. При несприятливих умовах латентна тригерна точка може перетворитися на активну, і обернути цей процес назад досить складно.

Причини, що викликають міофасціальний больовий синдром ще вивчаються, проте відомо, що його можуть спровокувати:

  • захворювання серцево-судинної системи, особливо хвороба коронарних судин і ішемія міокарда, фіброзуючі пороки серця,
  • нервово-м’язові захворювання,
  • звороби хребта,
  • ревматоїдний артрит,
  • системний червоний вовчак,
  • інтоксикація деякими лікарськими препаратами,
  • вікові зміни,
  • зайва вага,
  • сидячий спосіб життя,
  • порушення постави (сколіоз),
  • тяжка фізична, робота в незручних позах, що веде до мікротравм м’язів,
  • професійне заняття спортом,
  • стреси,
  • хвороби внутрішніх органів

Діагностика та лікування міофасціального синдрому досить складні і потребують ретельної праці невролога.

Діагностика:

  • виявлення причини (обов’язково!!!) може потребувати залучення в діагностичний процес лікарів суміжних інших спеціальностей,
    • виявлення ТТ,
    • дослідження так званих м’язових ланцюгів ( віддалених м’язових спазмів,
МІОФАСЦІАЛЬНИЙ СИНДРОМ • що слід знати?

Лікування:

  • усунути причину!
    • нестероїдні протизапальні препарати,
    • місцеве знеболення (блокади),
    • міорелаксанти,
    • масаж (релаксуючий).
    • лікувальна фізкультура спрямована на розтягування і покращення функціонального стану ураженого, як  м’язу, так і всього м’язового ланцюга  в поєднанні з постізометричною релаксацією під керівництвом реабілітолога,
    • залишається актуальним застосування синусоїдально-модульованих струмів,

 Без своєчасного лікування міофаціалього синдрому суттєво знижується якість життя людини, а при несприятливому перебігу може призвести і до інвалідизації.

Ярослав Криштафович

Епікондиліт ліктьового суглоба • Кінезіотейпування
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (7 votes, average: 4,86 out of 5)
Loading...

Епікондиліт (епікондилопатія) плечового суглоба – хронічне дистрофічне ураження зовнішнього (лікоть тенісиста), або внутрішнього (лікоть гольфіста) надвиростка плечової кістки.

Класифікація:

  • Латеральний (зовнішній) епікондиліт
  • Медіальний (внутрішній) епікондиліт

Латеральна епікондилопатія притаманна людям, чия професійна діяльність вимагає здійснювати напружену пронацію і супінацію (зовнішнього, внутрішнього скручування) передпліччя в поєднанні зі згинанням та розгинанням у ліктьовому суглобі. Частота цієї патології у тенісистів досягає 65% переважно у юних спортсменів або ветеранів.
Латеральний эпікондиліт розглядають, як мікророзрив на місці прикріплення короткого променевого розгинача кисті (m. extensor carpi brevis). Провокуючим фактором є форсоване розгинання середнього пальця кисті проти опору, що викликає біль, оскільки м’яз прикріплюється до основи п’ястка середнього променя.

Причини захворювання можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Пошкодження сухожилля здебільшого відбувається через перевантаження, яке викликають монотонні рухи, або травму в разі прямого удару ліктем. Найчастішою причиною вважають травму, особливо мікротравму, що діє постійно і тривало, надмірні перевантаження, в тому числі спортивні. сухожилко-м’язового, зв’язкового, капсульного апарату і в результаті незначного навантаження можуть сприяти їх мікро- чи макропошкодженню. Мікротравми супроводжуються локальним асептичним запаленням, набряком, порушенням трофіки, прогресуванням дистрофії, дегенерації та деструкції тканин (вогнища локального асептичного некрозу). У випадку неадекватного лікування настає гіалінове переродження колагенових волокон та їх пошкодження, або загоєння з розвитком рубцевих змін.

Епікондиліт ліктьового суглоба • Кінезіотейпування

Отже, розвитку епікондиліта сприяють мікротравми, перевантаження, деформуючий остеоартроз ліктьового суглоба, остеохондроз шийно-грудного відділу хребта, невропатія ліктьового нерва, нестабільність ліктьового суглоба. При латеральному епікондиліті біль відчувається в ліктьовому суглобі зовні і збоку, а також може віддавати з ліктьового суглоба по передпліччю вниз в III і IV пальці руки. Ліктьові м’язи напружені і болючі, і біль посилюється, якщо що-небудь захоплювати або піднімати.

Інструментальні методи діагностики:

  • 1. Рентгенографія
  • 2. Ультразвукове дослідження
  • 3. Комп’ютерна томографія
  • 4. Магнітнорезонансна томографія

Лікування

При епікондиліті призначають комплексне лікування з урахуванням тривалості захворювання, рівня порушень функцій суглоба, змін м’язів і сухожиль в області передпліччя і кисті.

Лікування включає: виключення (в гострій стадії) або обмеження навантаження на суглоб; фізіотерапію і масаж; медикаментозну терапію; носіння ортеза; ЛФК; кінезіологічне тейпування ліктя.

При неефективності консервативного лікування впродовж 4-6 місяців, показане оперативне лікування. Із фізіотерапевтичних засобів використовують електрофорез з протизапальними і знеболюючими препаратами, ультрафонофорез, діадинамотерапію, магнітотерапію, аплікації з озокеритом і парафіном, ударно-хвильову терапію. Проте життя показує, що такий підхід спричиняє хронізацію процесу, затягує період втрати працездатності, або зупиняє взагалі тренувальний процес.

Сучасним і ефективним є метод кінезіологічного тейпування. Кінезіотейпування сьогодні є ефективним профілактичним засобом попередження спортивного та виробничого травматизму. Воно стимулює шкірні рецептори і полегшує біль, а також дає рухове навантаження на шкіру і тканини, зменшує навантаження на суглоб та зв’язки, покращуючи таким чином кровообіг в уражених тканинах. Як при консервативному, так і при оперативному лікуванні у відновленні пацієнтів велику роль має лікувальна фізична культура (ЛФК).

Ярослав Криштафович