);

Гай Юлій Цезар • Хвороби знаменитостей

Гай Юлій Цезар
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (12 votes, average: 5,00 out of 5)
Loading...

Гай Юлій Цезар – відомі епілептики

Гай Юлій Цезар – фігура знакова не тільки для Стародавнього Риму, а й для всієї всесвітньої історії. На поширену серед досліників думку, сучасна Європа починається саме з нього. Сповна наділений харизмою, настільки важливою для політика і державного діяча, Цезар зміг причарувати і багатьох сучасників, і нащадків. Видатний полководець і державний діяч, чудовий оратор і письменник, різнобічнний геній – такий його образ закріпився в століттях. Свою лепту внесла і «самохарактеристика», яку ненав’язливо подає читачеві Цезар в записках про галльську і громадянську війни. Творами Цезаря зачитувалися і захоплювалися, вчилися по ним війській майстерності. Далеко не випадково герой Дюма, розбійник Луїджі, студіює «Записки» в римських катакомбах. Мученицький кінець – підступне вбивство – романтизувало сприйняття Цезаря і послужило джерелом натхнення для майстрів пензля і пера. Данте помістив в дев’яте коло пекла головних цезаревбивць, Брута і Касія: їх мучить в своїй пащі сам Люціфер як зрадників величі людського поряд з Іудою – зрадника величі божественного. З Цезарем пов’язана величезна кількість анекдотів, напівлегендарні історії і популярні крилаті вирази.

Він походив з патриціанського роду Юліїв, древнього й знатного, але бідного. Одержав прекрасну освіту, що в ті часи передбачало вивчення грецької мови, літератури, філософії, історії й красномовства. Цезар відрізнявся завидними здібностями, а тому швидко досяг видатних успіхів у перерахованих вище предметах.

Творами Цезаря зачитувалися і захоплювалися, вчилися по ним війській майстерності.
Творами Цезаря зачитувалися і захоплювалися, вчилися по ним війській майстерності.

Грецький енциклопедист Плутарх писав, що Юлій Цезар був слабкої статури, з білою і ніжною шкірою, страждав від головного болю і падачки, перший напад якої, як кажуть, трапився з ним в Кордубі. Ці слова стали причиною безлічі припущень про те, на що хворів римський диктатор. У Цезаря була мігрень, гіпоглікемія, стрічковий черв’як – ось лише деякі припущення. Найчастіше, однак, вважається, що диктатор страждав від morbus comitialis – так латиною називали епілепсію. За словами Плутарха хворів диктатор з молодих років. Існує і інша думка Светонія про те що Цезар був міцної статури і конвульсії виникли вже в кінці життя. Причиною їх міг бути сифіліс і надто напружений стиль життя. Алкоголем інператор не захоплювався. Конвульсії в Цезаря описував не один історик. Наближення нападу він відчував і міг навіть усамітнитись, щоб уникнути зайвих глядачів. Сумніви стосовно набутої (симптоматичної) епілепсії викликає той факт, що в його родині були випадки цієї хвороби (наприклад, Калігула, який мав напади з дитячого віку). Цікавими видаються і характерологічні особливості диктатора. Сучасники описують неабияку впертість, надмірну амбіційність і виняткову сексуальну розбещенність. Відомий факт, що вояки коли заходили в міста супроводжуючи Цезаря вигукували «Жінки ховайтесь, йде лисий розпусник!». Були спроби приписати Цезарю і бісексуалізм, але переконливих доказів ця теорія не мала.

Якщо в стародавній Греції цю хворобу вважали священною, то в Римі – «комітетською», або «парламентською». Робота сенату припинялись, коли виникав напад в когось з присутніх депутатів, бо вважалось, що боги не задоволені тим, що відбувається в залі. Одним з методів діагностики в ті часи був гончарний круг, бліки від якого могли викликати приступ (фотостимуляція, яку сьогодні використовують при проведенні електроенцефалографії).

Можливість епілепсії в диктатора Риму Гая Юлія Цезаря не применшує його генія.

Відомі висловлювання Гая Юлія Цезаря

  • Правителя не так легко зіштовхнути з першого місця на друге, як потім з другого на останнє.
  • Завдання полководця – перемагати стільки ж розумом, скільки мечем.
  • Коли любить один – назви це як хочеш: рабство, прихильність, повага… Але це не любов – любов завжди взаємність!
  • Ніяка перемога не принесе стільки, скільки може забрати одна поразка.

Про деякі інші міфи щодо Цезаря

Міф 1. Цезар родився шляхом кесаревого січення — звідси назва операції

Цезар родився шляхом кесаревого січення
Народження Цезаря. Мініатюра з манускрипту «Записки про галльську війну» під авторством Цезаря.
Франція, 1473-1476 роки • The British Library

Операції, схожі на кесарів розтин (caesarea sectio), траплялися в акушерській практиці задовго до народження Юлія Цезаря. У грецьких міфах, що відображають реальні медичні випадки, з утроби загиблих матерів були витягнуті бог виноробства Діоніс і бог лікування Асклепій. Згадки про цю операцію також зустрічаються в давньоіндійських, китайських, Вавілонських, іранських та інших джерелах. У Римі ще за 700 років до народження Цезаря один із законів царя Нуми Помпілія (leges regiae) забороняв ховати померлу вагітну жінку, що не вирізавши попередньо плід з її утроби, щоб врятувати дитину. Пліній Старший згадує відомих римлян, що з’явилися на світло таким чином: це переможець Ганнібала Сципіон Африканський, консул Манілій і «перший серед Цезарів». Пліній пише, що цього предка Цезаря (а зовсім не його самого) вирізали з утроби матері. Звідси і відбувається сімейне ім’я Цезарів: a caeso matris utero dictus – «названий так через розсічення (caeso) утроби матері». [Пліній Старший. Природнича історія. Книга VII. Голова 9.]

Юлій Цезар народився в 100 або 101 році до нашої ери. У той час витягувати плід так, щоб і мати, і дитина залишалися в живих, не вміли і в соот-но до вищезгаданим законом робили це тільки в тому випадку, якщо жінка вмирала або вже померла. Крім того, завдяки Светоній ми знаємо, що мати Цезаря Аврелія пережила пологи і померла в похилому віці, в 54 році до нашої ери. [Светоній. Божественний Юлій. Глава 26.]

Таким чином, ми маємо справу з помилковою етимологією. Важко сказати, чому виникла ця плутанина. Можливо, більш пізні автори, зокрема упорядники візантійського словника «Суду» X століття, неправильно зрозуміли текст Плінія, сплутавши дієприкметник caesus («розсічений», «розрізаний»), утворений від дієслова caedere, з прикметником caesareus від Caesar. Уже в Середні віки легенда про походження кесаревого розтину від Кесаря, тобто Цезаря, отримала широке поширення: в середньовічних манускриптах часто зустрічається зображення немовляти Цезаря, що витягується з утроби матері. [Καῖσαρ (Кесарь) — грецька форма латинського імені Caesar (Цезар)].

Вердикт: не факт.

Міф 2. Цезар перейшов Рубікон і сказав: «Жереб кинуто»

Цезар перетинає Рубікон. Картина Адольфа Івона.
1875 рік • Musée des Beaux-Arts d’Arras

Це сталося на початку драматичної громадянської війни між Цезарем і Помпеєм. Колишні соратники по першому тріумвірату і родичі (улюблена і єдина дочка Цезаря Юлія стала дружиною Помпея) виявилися непримиренними противниками.

У 54 році до нашої ери Юлія померла при пологах, а в наступному році, під час невдалого парфянского походу, загинув Красс. Фактично це означало кінець тріумвірату. Цезар брав одну перемогу за іншою в Галлії. Помпей же, спостерігаючи за зростаючою популярністю галльського намісника, відчував ревниві побоювання, що той потіснить його з п’єдесталу кращого полководця Риму. Недоброзичливці Цезаря підняли в Сенаті питання про дострокове припинення його повноважень в Галлії. Помпей спочатку потурав цим підступам, а потім відкрито перейшов до табору ворогів колишнього тестя, вступивши в союз з крайніми оптиматами* з угрупування Катона Молодшого. І хоча в очах оптиматів і Цезар, і Помпей були потенційними диктаторами, які прагнуть покінчити з владою Сенату, вони пішли на союз з Помпеєм, вибираючи менше з двох зол.

*Оптимати – політична течія, яка висловлювала інтереси сенатської аристократії.

Формально повноваження Цезаря спливали 1 березня 49 року до нашої ери. Цезар збирався заочно (in absentia) балотуватися в консули: таким чином, склавши проконсульські повноваження, він тут же набував нові консульські. Однак противники вимагали негайної явки полководця, збираючись залучити його до суду: приводів за роки самостійного, «без оглядки» на Сенат, галльського командування накопичилося достатньо. На засіданні Сенату 1 січня 49 року до нашої ери Помпей і крайні оптимати наполягли на прийнятті постанови про негайне складання Цезарем його повноважень і розпуск війська. У разі відмови галльський командувач оголошувався «ворогом батьківщини». Дізнавшись про події в Римі, Цезар на початку 49 року підійшов зі своїм XIII легіоном (єдиним, який був у нього по цей бік Альп) до річки Рубікон, що відокремлювала Цизальпинську Галію від, власне, Італії. Згідно із законом диктатора Сулли намісник провінції не міг перебувати на території Італії з військом, і перехід Рубікону з легіоном означав початок громадянської війни.

Всі античні автори відзначають роздуми і коливання Цезаря, що стояв перед Рубіконом. Светоній запевняє, що Цезар звернувся до супутників з такими словами: «Ще не пізно повернутися; але варто перейти цей місток, і все буде вирішувати зброя ». Але тут сталося чудесне явлення: невідомий чоловік дивного зросту і краси став грати на сопілці, а потім раптом вирвав у одного з воїнів трубу, кинувся в річку і, протрубивши бойовий сигнал, поплив до протилежного берега. У ній прозвучали ті самі слова. «Вперед, – вигукнув Цезар, – вперед, куди кличуть нас знамення богів і несправедливість супротивників! Жереб кинуто»(Iacta alea est)*. За версією грецького історика Аппіа, Цезар, зважившись перейти Рубікон, сказав присутнім: «Якщо я утримаюся від цього переходу, друзі мої, це буде початком лих для мене; якщо ж перейду – для всіх людей». Потім «як натхненний понад, він стрімко перейшов річку», вимовивши: «Нехай жереб буде кинуто»**. Цю ж фразу призводить Плутарх, додаючи, що Цезар вимовив її по-грецьки***. На думку видатного вітчизняного антиковедов Сергія Утченко, це цілком правдоподібно: полководець цитував свого улюбленого грецького автора, комедіографа Менандра****.

*Светоній. Божественний Юлій. Глава 32.
**Аппіан. Громадянські війни. Книга II. Глава 34
***Плутарх. Порівняльні життєписи. Помпей. Глава 60.
****Велике галльське повстання. Переддень Рубікону // С. Л. Утченко. Юлій Цезар. М., 1976.

10 січня 49 року до нашої ери Цезар перейшов Рубікон і стрімко рушив через Етрурію на Рим. Так почалася чергова громадянська війна епохи Пізньої Римської республіки.

Вердикт: так і було.

Міф 3. У Цезаря був роман з Клеопатрою 

Цезар і Клеопатра. Картина Жана Леона Жерома. 1866 рік
Wikimedia Commons
Цезар і Клеопатра. Картина Жана Леона Жерома.
1866 рік • Wikimedia Commons

Зустріч Цезаря і Клеопатри сталася за драматичних обставин. Після знаменитої перемоги Цезаря над Помпеєм в битві при Фарсалі (48 рік до нашої ери) пригнічений Помпей, кинувши залишки своєї армії, вирушив до Єгипту, сподіваючись знайти там притулок: колись він зробив велику послугу покійному цареві Птолемею Авлету. У цьому грецькому царстві в той час йшла династична війна між спадкоємцями Авлета – 13-річним царем Птолемеєм XIII і його старшою сестрою, 20-річною Клеопатрою VII. Місцеві царедворці, опікуни Птолемея, щоб не сваритися з Цезарем, вирішили вбити Помпея. За ним відправили човен, а коли Помпей зійшов з корабля і сів в нього, його закололи на очах дружини і сина. Цезар, слідом за Помпеєм який прибув в Олександрію, з огидою поставився до цього злодійства і не зміг стримати сліз при вигляді піднесеного йому страшного подарунка – відрубаної голови колишнього ворога.

Незважаючи на те, що Цезар приплив до Єгипту всього з двома малоукомплектованими легіонами, римлянам вдалося зайняти в Олександрії стратегічно важливі позиції, включаючи царський палац. Єгиптяни були стривожені, і не дарма: Цезар хотів покарати їх за підле вбивство Помпея. Назрівала війна. Римлянин заявив про своє бажання виступити посередником в питанні по єгипетському престолонаслідуванню і під цим приводом викликав Клеопатру, яка чи то була вигнана, чи то сама втекла з Олександрії. Плутарх розповідає, як дівчина потайки від брата пробралася в римський табір: її проніс туди в «мішку для ліжка» один з її друзів. Ця хитрість Клеопатри здалася Цезарю сміливою і полонила його. Так почався один із найвідоміших романів у всесвітній історії…

Багато авторів – і стародавні, і сучасні – писали про надзвичайну привабливість, пристрастність і сексуальність єгипетської цариці, називали її спокусницею, демонічною жінкою, чарівницею: невипадково з’явилася легенда про «єгипетські ночі Клеопатри». За твердженням римського письменника IV століття Аврелія Віктора, «багато чоловіків своєю смертю платили за володіння нею протягом однієї ночі»*. Однак якщо подивитися на профіль Клеопатри на монетах або на античні бюсти, які зображують єгипетську царицю, її краса не здається досконалою. Швидше Клеопатра володіла чарівністю і розумом, перед якими рідко хто міг встояти. Як писав Плутарх, «краса цієї жінки була не тою, що зветься незрівнянною і вражає з першого погляду, зате обличчя її відрізнялося чарівною красою, і тому її зовнішність, що поєднувалася з рідкою переконливістю мови, з величезною чарівністю протягала в кожному слові, в кожному русі, міцно врізалась в душу. Самі звуки її голосу пестили і радували слух…»**

*Аврелій Віктор. Про знаменитих людей. Глава 86.
**Плутарх. Порівняльні життєписи. Антоній. Глава 27.

Клеопатра була прекрасно освічена, знала безліч мов. Її рідною мовою була грецька, і хоча вона була єгипетською царицею, живим втіленням богині Ісіди, в її жилах не було ні краплі єгипетської крові – з часів розпаду держави Олександра Македонського Єгиптом правили Птолемеї, які були греками.

Не дивно, що Цезар підтримав домагання Клеопатри на єгипетський престол і надовго затримався в Єгипті. Після прибуття підкріплень Цезар придушив антиримське повстання в Олександрії, розбив армію Птолемея. Під час втечі юний цар потонув в Нілі, а Клеопатра була проголошена єгипетською царицею. Після цього римський полководець не поспішав покинути Єгипет: разом з Клеопатрою він здійснив подорож по Нілу в супроводі величезної флотилії з 400 кораблів, насолоджуючись радощами життя і відвідуючи заодно всі найбільші пам’ятки країни.

Однак загибель Помпея не означала кінець громадянської війни. Більш того, за минулі місяці «помпеянці» значно посилилися, і, щоб не втратити плоди Фарсальскої перемоги, на початку літа 47 року до нашої ери Цезарю довелося покинути Єгипет. Кілька тижнів потому після його від’їзду у Клеопатри народився син, теж Цезар (олександрійці називали його Цезаріоном, тобто «маленьким Цезарем»), як пише Светоній, дуже схожий на батька і лицем, і поставою.

Цезар підтримав домагання Клеопатри на єгипетський престол

У 46 році до нашої ери Цезар викликав Клеопатру до Риму, виділив їй розкішну віллу на березі Тібру, влаштував пишний прийом. Візит був офіційний – для укладення союзу між Римом і Єгиптом, – але єгипетська цариця надовго затрималася в Римі. Однак Цезар не розлучився зі своєю дружиною Кальпурнією і не одружився на Клеопатрі. Свою останню ніч напередодні березневих ід він провів з дружиною, з нею він прощався, збираючись в Сенат 15 березня 44 року. Цезар так і не визнав офіційно Цезаріона своїм сином і не згадав його в заповіті, зробивши основним спадкоємцем внучатого племінника Гая Октавія. І все ж, перераховуючи головні любовні перемоги Цезаря, Светоній зауважує, що більше всіх той любив Клеопатру.

Вердикт: так і було.

Бог створив людей різними! Люди з епілепсією – це звичайні люди, які не відрізняються від інших, але зі своєю особливістю, як і кожен з нас!

Print Friendly, PDF & Email

Залиште відгук/коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ЗАТЕЛЕФОНУВАТИ