МІОФАСЦІАЛЬНИЙ СИНДРОМ • що слід знати?
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (12 votes, average: 4,92 out of 5)
Loading...

Людське тіло, як і всі складні живі організми, має у своїй будові безліч м’язів. Найпростіші механізми виконують рухову функцію у вигляді скорочувальних білків з’явилися ще у одноклітинних організмів. Пізніше, вже у багатоклітинних, для цих цілей було виділено окремі профільовані клітини, призначені для скорочення. Так що в еволюційному плані м’язи набагато давніше кісток.

в еволюційному плані м’язи набагато давніше кісток.

Суть міофасціального синдрому полягає в тому, що м’язова оболонка (фасція) зменшується в розмірах і затискає всередині себе м’яз, викликаючи його біль і атрофію. В зоні, яка часто піддається спазму, утворюється так звана тригерна точка (ТТ).

Тригерні точки бувають двох видів:

  1. Активна ТТ. При пальпації виявляється м’язове ущільнення, що характерне як для стану спокою, так і в напруженні. При натисканні дає різкий, вибуховий біль (так званий синдром стрибка). При цьому м’яз напружений, і це напруження є захисним механізмом.
  2. Латентна ТТ. Пальпується тільки при напруженні м’яза, в стані спокою не визначається. Синдром стрибка реєструється в рідкісних випадках. При несприятливих умовах латентна тригерна точка може перетворитися на активну, і обернути цей процес назад досить складно.

Причини, що викликають міофасціальний больовий синдром ще вивчаються, проте відомо, що його можуть спровокувати:

  • захворювання серцево-судинної системи, особливо хвороба коронарних судин і ішемія міокарда, фіброзуючі пороки серця,
  • нервово-м’язові захворювання,
  • звороби хребта,
  • ревматоїдний артрит,
  • системний червоний вовчак,
  • інтоксикація деякими лікарськими препаратами,
  • вікові зміни,
  • зайва вага,
  • сидячий спосіб життя,
  • порушення постави (сколіоз),
  • тяжка фізична, робота в незручних позах, що веде до мікротравм м’язів,
  • професійне заняття спортом,
  • стреси,
  • хвороби внутрішніх органів

Діагностика та лікування міофасціального синдрому досить складні і потребують ретельної праці невролога.

Діагностика:

  • виявлення причини (обов’язково!!!) може потребувати залучення в діагностичний процес лікарів суміжних інших спеціальностей,
    • виявлення ТТ,
    • дослідження так званих м’язових ланцюгів ( віддалених м’язових спазмів,
МІОФАСЦІАЛЬНИЙ СИНДРОМ • що слід знати?

Лікування:

  • усунути причину!
    • нестероїдні протизапальні препарати,
    • місцеве знеболення (блокади),
    • міорелаксанти,
    • масаж (релаксуючий).
    • лікувальна фізкультура спрямована на розтягування і покращення функціонального стану ураженого, як  м’язу, так і всього м’язового ланцюга  в поєднанні з постізометричною релаксацією під керівництвом реабілітолога,
    • залишається актуальним застосування синусоїдально-модульованих струмів,

 Без своєчасного лікування міофаціалього синдрому суттєво знижується якість життя людини, а при несприятливому перебігу може призвести і до інвалідизації.

Ярослав Криштафович

Епікондиліт ліктьового суглоба • Кінезіотейпування
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (7 votes, average: 4,86 out of 5)
Loading...

Епікондиліт (епікондилопатія) плечового суглоба – хронічне дистрофічне ураження зовнішнього (лікоть тенісиста), або внутрішнього (лікоть гольфіста) надвиростка плечової кістки.

Класифікація:

  • Латеральний (зовнішній) епікондиліт
  • Медіальний (внутрішній) епікондиліт

Латеральна епікондилопатія притаманна людям, чия професійна діяльність вимагає здійснювати напружену пронацію і супінацію (зовнішнього, внутрішнього скручування) передпліччя в поєднанні зі згинанням та розгинанням у ліктьовому суглобі. Частота цієї патології у тенісистів досягає 65% переважно у юних спортсменів або ветеранів.
Латеральний эпікондиліт розглядають, як мікророзрив на місці прикріплення короткого променевого розгинача кисті (m. extensor carpi brevis). Провокуючим фактором є форсоване розгинання середнього пальця кисті проти опору, що викликає біль, оскільки м’яз прикріплюється до основи п’ястка середнього променя.

Причини захворювання можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Пошкодження сухожилля здебільшого відбувається через перевантаження, яке викликають монотонні рухи, або травму в разі прямого удару ліктем. Найчастішою причиною вважають травму, особливо мікротравму, що діє постійно і тривало, надмірні перевантаження, в тому числі спортивні. сухожилко-м’язового, зв’язкового, капсульного апарату і в результаті незначного навантаження можуть сприяти їх мікро- чи макропошкодженню. Мікротравми супроводжуються локальним асептичним запаленням, набряком, порушенням трофіки, прогресуванням дистрофії, дегенерації та деструкції тканин (вогнища локального асептичного некрозу). У випадку неадекватного лікування настає гіалінове переродження колагенових волокон та їх пошкодження, або загоєння з розвитком рубцевих змін.

Епікондиліт ліктьового суглоба • Кінезіотейпування

Отже, розвитку епікондиліта сприяють мікротравми, перевантаження, деформуючий остеоартроз ліктьового суглоба, остеохондроз шийно-грудного відділу хребта, невропатія ліктьового нерва, нестабільність ліктьового суглоба. При латеральному епікондиліті біль відчувається в ліктьовому суглобі зовні і збоку, а також може віддавати з ліктьового суглоба по передпліччю вниз в III і IV пальці руки. Ліктьові м’язи напружені і болючі, і біль посилюється, якщо що-небудь захоплювати або піднімати.

Інструментальні методи діагностики:

  • 1. Рентгенографія
  • 2. Ультразвукове дослідження
  • 3. Комп’ютерна томографія
  • 4. Магнітнорезонансна томографія

Лікування

При епікондиліті призначають комплексне лікування з урахуванням тривалості захворювання, рівня порушень функцій суглоба, змін м’язів і сухожиль в області передпліччя і кисті.

Лікування включає: виключення (в гострій стадії) або обмеження навантаження на суглоб; фізіотерапію і масаж; медикаментозну терапію; носіння ортеза; ЛФК; кінезіологічне тейпування ліктя.

При неефективності консервативного лікування впродовж 4-6 місяців, показане оперативне лікування. Із фізіотерапевтичних засобів використовують електрофорез з протизапальними і знеболюючими препаратами, ультрафонофорез, діадинамотерапію, магнітотерапію, аплікації з озокеритом і парафіном, ударно-хвильову терапію. Проте життя показує, що такий підхід спричиняє хронізацію процесу, затягує період втрати працездатності, або зупиняє взагалі тренувальний процес.

Сучасним і ефективним є метод кінезіологічного тейпування. Кінезіотейпування сьогодні є ефективним профілактичним засобом попередження спортивного та виробничого травматизму. Воно стимулює шкірні рецептори і полегшує біль, а також дає рухове навантаження на шкіру і тканини, зменшує навантаження на суглоб та зв’язки, покращуючи таким чином кровообіг в уражених тканинах. Як при консервативному, так і при оперативному лікуванні у відновленні пацієнтів велику роль має лікувальна фізична культура (ЛФК).

Ярослав Криштафович

Кінезіологія (Тейпування)
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (18 votes, average: 4,89 out of 5)
Loading...

Кінезіологія (кінезис – рух, логос – вчення) — це наукова і практична дисципліна, що вивчає м’язове рух у всіх його проявах. Вона включає в себе такі розділи, як основи руху, біомеханіку, особливості нервово-м’язової передачі і основні принципи діяльності м’язів. Зокрема, кінезіологію використовують спортсмени для опрацювання більш раціональних рухів.
Кінезіологія – це досить молода, але дуже перспективна наука з величезною доказовою базою. Фізіотерапевти, спортивні лікарі, тренери та реабілітологи активно використовують елементи цієї дисципліни в своїй практиці. Як працює кінезіологія можна побачити на прикладі тейпування, який і є головним методом її реалізації.

Прикладна кінезіологія: чи є відмінності?

Слід розрізняти власне науку кінезіологію і прикладну кінезіологію, яка відноситься до методів альтернативної медицини. Прикладну кінезіологію називають хіропрактичним методом терапії і діагностики, який пов’язує м’язову напругу і роботу внутрішніх органів.

Тейпування – основний метод кінезіології

Засновником унікального методу кінезіологічного тейпінгу вважають японського доктора Кензо Касе (Kenzo Kase), який поставив перед собою завдання розробити новий метод тейпування. Цей метод не обмежував свободу руху, як класичні тейпи. У 1973 році він розробив унікальний метод, який назвав Кінезіо тейпінг (Kinesio® Taping), а в 1988р. на Олімпійських іграх в Сеулі весь світ дізнався про новий метод доктора Касе. З тих пір він почав поширюватися по світу і отримувати визнання в країнах Європи і Америки.

Кінезіологія (Тейпування)

Суть кінезіо тейпування складається в накладенні спеціальних липких смужок тканини з урахуванням векторів руху м’язів і суглобів. За своїм еластичним властивостям ці стрічки максимально наближені до людської шкіри: в наліпленом стані тейп бере на себе значну частку навантаження, змушуючи м’язи рухатися фізіологічно правильно.

В результаті, відзначається зниження спортивного травматизму і прискорення процесу реабілітації, яка не вимагає перерви в тренуваннях. З огляду на те, яке серйозне значення для спортивної медицини має кінезіології, навчання її основам повинно проводитися тільки офіційними інструкторами. Незважаючи на зовнішню простоту кінезіо тейпування — правильне накладення стрічок вимагає як загальних уявлень кінезіології і анатомії людини, так і спеціальних практичних знань.

Консультуйтесь та задавайте запитання!
Кінезіологія (Тейпування)