Вінсент Ван Гог – відомі епілептики
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (8 votes, average: 5,00 out of 5)
Loading...

Вінсент Ван Гог – відомі епілептики

Вінсент Ван Гог (1853-1890) • нідерландський художник, один з найяскравіших представників постімпресіонізму. Багато і плідно працював: протягом десяти з гаком років він створив таку кількість творів, якої не було у жодного з відомих живописців.

Поряд з визнаним генієм майстра пензля він за життя здобув славу великого дивака. Продуктивність його була неймовірною – за день він міг написати кілька картин: пейзажі, натюрморти, портрети. Із записів його лікуючого лікаря: «В інтервалах між нападами хворий абсолютно спокійний і пристрасно віддається живопису».

«Іриси» Ван Гога
У 1987 році знамениті «Іриси» Ван Гога були продані за 53,9 млн доларів бізнесмену Алану Бонду. Однак у того не було достатньо грошей, щоб завершити угоду і в 1990 році картина була перепродана музею Гетті в Лос-Анджелесі.

Згідно з офіційною версією, до загибелі його привели напружена робота, як фізична, так і душевна, і розгульний спосіб життя – Ван Гог зловживав абсентом.

Помер художник 29 липня 1890 року. За два дні до цього в Овер-сюр-Уаз він вийшов на прогулянку з матеріалами для малювання. При ньому був пістолет, який Ван Гог купив для відлякування пташиних зграй під час роботи на пленері. Саме з цього пістолета художник вистрілив в себе в область серця, після чого він самостійно дістався до лікарні. Через 29 годин після поранення він помер від втрати крові.

Варто відзначити, що Ван Гог вистрілив в себе, після того як, здавалося, його психічна криза була подолана. Незадовго до смерті його виписали з клініки з висновком: «Видужав».

Версії

У психічному захворюванні Baн Гога багато загадкового. Відомо, що під час нападів його відвідували кошмарні галюцинації, туга і злоба, він міг їсти свої фарби, годинами бігати по кімнаті і надовго застигати в одній позі. За словами самого художника, в ці моменти потьмарення свідомості він бачив образи майбутніх полотен.

 «Пшеничне поле з кипарисами»
Картина «Пшеничне поле з кипарисами» була написана під час перебування Ван Гога в лікарні Святого Павла. Картина, натхненна видом з вікна, була продана в 1993 році за 57 млн доларів підприємцю Уолтеру Анненбергу.

Ретельно проаналізувавши клінічну симптоматику, вивчивши наявні документи і висловлювання сучасників, можна дійти висновку, що у Ван Гога з дитинства був біполярний розлад, який при вживанні токсичних речовин супроводжувався гарячковим маренням. Лікарі Ван Гога – доктор Рей і доктор Пейрон – припускали, що у нього епілепсія. Відомі інші висловлювання доктора Лероя, який працюючи в Сент-Ремі описував «ауру» і судоми. Його діагноз грунтувався на наявності тонікоклонічних судом, які супроводжувалися «западенням язика, підвищеним слиновиділення, мимовільним сечовипусканням і дефекацією». Короткочасна «аура» опановувала людиною, і у нього «з’являлося прискорене дихання», і переживання, що виникли в цей час, дуже важко піддавалися описам; пацієнти, залишаючись в абсолютно ясній свідомості, часто чули різні шуми і відчували запахи. Все це було тільки перед судомним нападом. Однак існують форми епілепсії, при яких не спостерігаються судоми, але є ряд інших симптомів. На наявні психоневрологічні проблеми художника нашаровуєьбся і його любов до пляшки. Всім відомий факт, що він був пошановувачем абсенту.

На сьогоднішній день найвірнішим діагнозом вважається епілептичний психоз – це досить рідкісний прояв захворювання, яке виникає у 3-5% хворих.

Серед родичів Ван Гога з боку матері були епілептики. Падучою хворобою страждала одна з його тіток. Спадкова схильність могла і не проявитися, якби не постійне перенапруження розумових і душевних сил, перевтома, погане харчування, алкоголь і важкі потрясіння.

Маніакально-депресивний психоз

Серед записів лікарів є такі рядки: «Напади у нього носили циклічний характер, повторювалися кожні три місяці. У гіпоманіакальних фазах Ван Гог знову починав працювати від сходу до заходу сонця, писав захоплено і натхненно, по дві-три картини в день». Грунтуючись на цих словах, діагностували хворобу художника як маніакально-депресивний психоз.

До симптомів маніакально-депресивного психозу відносять думки про самогубство, невмотивовано гарний настрій, посилену рухову і мовну активність, періоди манії і депресивних станів.

Причиною розвитку психозу у Ван Гога міг стати абсент, який за твердженням фахівців, містив екстракт полину альфа-туйон. Ця речовина, потрапляючи в організм людини, проникає в нервову тканину і головний мозок, що призводить до порушення процесу нормального гальмування нервових імпульсів. В результаті у людини трапляються судоми, галюцинації та інші ознаки психопатичної поведінки.

«Епілепсія плюс безумство»

Божевільним Ван Гога вважав доктор Пейрон, французький лікар, який в травні 1889 року констатував: «Ван Гог – епілептик і лунатик».

Відзначимо, що до XX-го століття під діагнозом епілепсія також малася на увазі хвороба Меньєра.

Виявлені листи Ван Гога демонструють важкі напади запаморочення, типові для патології вушного лабіринту (внутрішнього вуха). Вони супроводжувалися нудотою, нестримним блюванням, шумом у вухах і чергувалися періодами, під час яких він був абсолютно здоровий.

Хвороба Меньєра

Особливості хвороби: постійний дзвін в голові, то затихає, то посилюється, часом супроводжується втратою слуху. Захворювання зазвичай розвивається у віці 30-50 років. В результаті хвороби порушення слуху може стати постійним, а у деяких хворих розвивається глухота.

За однією з версій, історія з відрізаним вухом (картина «Автопортрет з відрізаним вухом») – це наслідок нестерпного дзвону.

Вінсент Ван Гог. «З забинтованим вухом», 1889 рік.
Вінсент Ван Гог. «З забинтованим вухом», 1889 рік.

Синдром Ван-Гога

Діагноз «синдром Ван-Гога» застосовується в разі нанесення психічно хворим самому собі калічащого пошкодження (відрізання частини тіла, великі розрізи) або пред’явлення лікарю наполегливих вимог провести йому хірургічне втручання. Це захворювання зустрічається при шизофренії, дисморфофобії, дисморфоманії, обумовлено наявністю марення, галюцинацій, імпульсивних потягів.

Вважається, що важко страждаючи від частих нападів запаморочення, що супроводжуються нестерпним шумом у вухах, доводив його до нестями, Ван Гог відрізав собі вухо.

Однак, у цій історії є кілька версій. Згідно з однією з них, мочку вуха Вінсенту Ван Гогу відсік його друг Поль Гоген. В ніч з 23 на 24 грудня 1888 року, між ними сталася сварка і в нападі люті Ван Гог накинувся на Гогена, який, будучи хорошим фехтувальником, рапірою відсік Ван Гогу мочку лівого вуха, після чого викинув зброю в річку.

Але основні версії істориків мистецтва грунтуються на вивченні поліцейських протоколів. Згідно з протоколом допиту і за словами Гогена, після сварки Гоген пішов з дому і відправився ночувати в готель.

Засмучений Ван Гог, залишившись один, відрізав собі бритвою мочку вуха, після чого відправився в бордель показати шматочок загорнутого в газету вуха знайомій повії.

Саме цей епізод з життя художника і вважається ознакою душевного розладу, яке призвело його до самогубства.

Вінсент Ван Гог. «Зоряна ніч», 1889 рік.
Вінсент Ван Гог. «Зоряна ніч», 1889 рік.

До речі, деякі експерти стверджують, що надмірне захоплення зеленою, червоною та білою фарбами говорить про колірну сліпоту Ван Гога. До виникнення даної гіпотези привів аналіз картини «Зоряна ніч».

Можливість епілепсії Ван Гога не применшує його генія!

Бог створив людей різними! Люди з епілепсією – це звичайні люди, які не відрізняються від інших, але зі своєю особливістю, як і кожен з нас!

Жанна д’Арк • Хвороби знаменитостей
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (8 votes, average: 5,00 out of 5)
Loading...

Жанна д’Арк – відомі епілептики

Геній Жанни д’Арк, таємничі голоси, які вона чула, і образи, які їй ввижались під час Столітньої війни могли, насправді, бути пов’язані з певною формою епілепсії, припускають італійські дослідники.

Доктор G.d’Orsi, невролог з Університету Фоджі в Італії, і P.Tinuper, доцент біомедичних та нейромоторних наук в Університеті Болоньї описали свою гіпотезу в журналі «Епілепсія та поведінка». Можливо, у Жанни д’Арк був тип епілепсії, що вражає частину мозку, відповідальну за слух, або «ідіопатична фокальна епілепсія зі слуховими ознаками (IPEAF)», – написали d’Orsi та Tinuper («Ідіопатична» означає, що епілепсія, ймовірно, має генетичну причину, а «фокальна» означає, що епілепсія зачіпає лише одну ділянку мозку.)
Вчені d’Orsi та Tinuper вперше висунули свою гіпотезу понад 10 років тому, коли вивчали документацію Жанни під час судового процесу, в ході якого її звинуватили в тому, що вона єретик і відьма, і її засудили до спалення на вогнищі.

Деякі аспекти симптомів Жанни, які були детально описані в історичних переказах, допомагають підтвердити цей діагноз. Наприклад, Орлеанська Діва повідомляла, що чула голоси, а іноді бачила різних святих, таких як св. Михаіл, св. Катерина та св. Маргарита. За словами дослідників, ці слухові галюцинації та випадкові зорові галюцинації є симптомами цього типу епілепсії. Повідомляється, що Жанна стверджувала, що «звук дзвонів» часом викликав голоси. Певні звуки можуть стати поштовхом для судом, зазначають d’Orsi та Tinuper.

Під час публічного обстеження 22 лютого 1431 року Жанна сказала: «Це говорили мені два-три рази на тиждень», маючи на увазі те, як часто чула голоси. Кілька днів потому 1 березня 1431 р. вона сказала: «Ніколи не буває дня, щоб я не чула їх [голосів]».
Але частота, з якою Жанна повідомляла, що чує голоси, не цілком відповідає діагнозу дослідників. Інші дослідники зазначали, що у пацієнтів з цим видом епілепсії низька частота судом. Незрозумілим залишається, чи приймала Жанна д’Арк речовини, які могли б вплинути на наявність судом.

«Ніколи не буває дня, щоб я не чула їх [голосів]».

Жанна д’Арк також іноді відчувала судоми під час сну. «…Я спала, голос розбудив мене… Він розбудив мене, не торкнувшись», – повідомила Жанна під час приватного огляду 12 березня 1431 року. За даними d’Orsi та Tinuper, у 40 відсотків людей з таким видом епілепсії під час сну виникають напади.

Жанна д’Арк – відомі епілептики

Звичайно, діагностувати медичний стан жінки, яка жила в 1400-х роках, не зовсім просто. Дійсно, дослідники відзначали, що «через 600 років по смерті Жанни ми ствержуємо про неможливість дійти остаточного висновку».

Історія свідчить, що Жанна д’Арк запечатувала листи воском, де «відбиток пальця і волосся», щоб підтвердити свою особу. Якщо історики зможуть знайти ці листи, вчені матимуть змогу перевірити ДНК волосся.

Справді, під час останніх досліджень вчені виявили гени, які пов’язані з певним типом епілепсії, яку могла б мати Жанна Д’Арк. Але намагання знайти ці листи та волосся поки що невдалі. Ймовірність епілепсії в Орлеанської Діви не применшує її генія❗️

Бог створив людей різними! Люди з епілепсією – це звичайні люди, які не відрізняються від інших, але зі своєю особливістю, як і кожен з нас!

Історична довідка

Великою популярністю користується фільм Люка Бессона «Посланниця. Історія Жанни Д’Арк» з Мілою Йовович у головній ролі. Доля героїні Франції описана в книзі Марка Твена «Жанна д’Арк».

Люк Бессон «Посланниця. Історія Жанни Д'Арк» з Мілою Йовович
Люк Бессон «Посланниця. Історія Жанни Д’Арк» з Мілою Йовович

інші найвідоміші твори

  • «Жанна-жінка» (фільм, 1917)
  • «Жанна д’Арк на вогнищі» (фільм, 1954)
  • «Процес Жанни д’Арк» (фільм, 1962)
  • «Початок» (фільм, 1970)
  • «Посланниця. Історія Жанни д’Арк» (фільм, 1999)
  • «Жанна д’Арк» (фільм, 1999)
  • «Мовчання Жанни» (фільм, 2011)
  • «Свята Іоанна» (книга Бернарда Шоу)
  • «Орлеанська діва» (поема Вольтера)
  • «Орлеанська діва» (трагедія Фрідріха Шиллера)

найповніший перелік про Жанна Д’Арк на ВІКІ

НАПОЛЕОН БОНАПАРТ • Хвороби знаменитостей
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (8 votes, average: 5,00 out of 5)
Loading...

Епілепсія Наполеона Бонапарта • Що слід знати?

Одним з перших психіатрів, який описав симптоматику епілепсії у Наполеона був Чезаре Ломброзо. Спираючись на популярне в XIX в. вчення про психічне виродження, він вважав, що хвороба імператора підтверджувалася незграбністю його конституції (фізичні ознаки дегенерації) і несприятливою спадковістю по лінії батька, який, нібито, зловживав алкоголем.

Чеза́ре Ломбро́зо (Cesare Lombroso) – засновник Італійської школи позитивної кримінології.

Однак ні сам Наполеон, ні його найближче оточення не давали описів класичних епілептичних нападів, а родичі і зовсім відкидали заяви про хвороби полководця, вважаючи цю інформацію помилковою. Цілком імовірно, що наявність судомних нападів приховувалось за вказівкою самого Наполеона (збереглося кілька свідчень про них, наприклад, напад в ліжку придворної повії на ім’я Жорж, або непритомність на прийомі в парламенті). Перший опис нападу, що нагадував генералізований судомний напад, можна знайти в мемуарах Талейрана, який став його свідком в 1805 р, під час подорожі Наполеона в Страсбург: «Наполеон встав з-за столу і попрямував до покоїв імператриці, але незабаром швидко повернувся в свою кімнату покликавши мене з собою, разом з нами в кімнату ввійшов і камердинер. Наполеон встиг наказати замкнути двері кімнати і повалився на підлогу без свідомості. При цьому були судоми, і з рота виділялася піна. Через хвилин 15 Наполеон прийшов до тями і почав сам одягатися. Під час нападу Наполеон стогнав і задихався, але блювоти не було. Наполеон заборонив розповідати про те, що сталося. Незабаром він скакав на коні уздовж рядів армії».

Епілепсія Наполеона Бонапарта • Що слід знати?

Багато хто вважає, що напади гніву, які траплялися у Наполеона в періоди сильного психологічного напруження і іноді закінчувалися 15-хвилинним хитанням по підлозі, не більше ніж психогенні пароксизми в структурі істероідного розладу. І це видається на правду, адже Наполеон до кінця днів зберігав ясність розуму, блискучу пам’ять і інтелект. Висока емоційна лабільність полководця, збудливість, гіпертрофовані емоційні реакції у відповідь на найменшу критику супроводжувалися великою соматизація психологічного неблагополуччя, причому інтенсивність і частота психосоматичних реакцій посилювалися в стресових ситуаціях. Так, відома висока метеочутливість Наполеона, часті мігрені і напади загальної фізичної слабкості, тремор литкових м’язів, правого плеча і губ в періоди психоемоційного напруження. Бонапарт був дуже чутливим до холоду – відома його любов до гарячих ванн, в яких він просиджував по кілька годин поспіль. Бажання прийняти ванну могло відвідати його в будь-який час доби, тому слуга завжди тримав нагріту воду. За однією з версій, причиною такої любові до гарячих ванн була недостатня функція потових залоз, ангідроз, який зіграв роль додаткового фактора в розвитку у Наполеона нейродерміту. Відомо, що з 1793 року в час значного психічного напруження у імператора виникали напади свербежу. У моменти напруженого бою він часто розчісував шкіру навколо шраму від штикового поранення, і тільки після появи крові відчував полегшення.

Ще одну версію етіології судомних нападів Наполеона запропонував шотландський лікар Гутрі, який припустив, що з 1810-х р. у Наполеона почала розвиватися доброякісна пухлина гіпофіза, яка стала причиною не тільки самих пароксизмів, але і порушення обміну речовин в його організмі, що призвели до ожиріння. Основними ознаками «адіпозо-генітальної дистрофії», що розвинулася у імператора до 40-річного віку, були: частий сечовипуск невеликими порціями, сповільнення пульсу, зниження температури тіла і рівня обмінних процесів, головний біль, напади епілептичних припадків, поява ожиріння за жіночим типом на стегнах і животі , а також гіпогонадизм. Нейроендокринний синдром, який супроводжував останнє десятиріччя життя полководця, був пов’язаний з деякими змінами психіки Наполеона – уповільнення мови, втрата жвавості у рухах, зниження пам’яті, апатія. Крім того, у Бонапарта розвинувся «синдром Піквіка» – почали з’являтися напади сонливості, які заставали його в найнесподіваніших місцях. Відомий факт, що він ліг спати в своєму наметі прямо під час битви при Ватерлоо.

Епонім «синдром Піквіка» пов’язаний з описом його ознак схильності неконтрольовано засипати протягом дня у слуги Джо («жирного хлопця») – одного з персонажів роману Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу». Названа так вперше хвороба була після її опису в 1956 році.

Довідка

Пам’ять про подвиги Наполеона Бонапарта відображена в мистецтві. Серед них опуси Людвіга ван Бетховена, Гектора Берліоза, Роберта Шумана, літературні праці Федора Достоєвського, Льва Толстого, Редьярда Кіплінга. У кінематографі його образ відображений в фільмах різної епохи, починаючи з німого кіно. Іменем полководця названий рід дерев, які ростуть на африканському континенті, а також кулінарний шедевр – листковий торт з кремом. Листи Наполеона були видані у Франції ще за Наполеона III і були розібрані на цитати.

Цитати Наполеона Бонапарта

Більша ймовірність зустріти доброго правителя, який прийшов до влади шляхом успадкування, ніж шляхом виборів.

Революція – це переконання, підкріплене багнетами.

Незмірні глибини ницості, до яких може впасти людина.

Історія – це лише версія подій, що трапилися в нашій інтерпретації.

Бог створив людей різними! Люди з епілепсією – це звичайні люди, які не відрізняються від інших, але зі своєю особливістю, як і кожен з нас!