(26 votes, average: 4,81 out of 5)
Завантаження...Розлади мовлення у дітей
Фрази, які досить часто чує дитячий невролог на прийомі.
- «Моя дитина погано говорить»
- «Дайте, якусь таблетку, щоб моя дитина заговорила»
- «Назначте якийсь апарат, який встановить, чому моя дитина не балакає»
- «Чому моя дитина ще не говорить в рочок, а в сусідів вже рахує до десяти?»
Для того, щоб дати відповіді на ці запитання слід нагадати про етапи розвитку мовлення та які трапляються розлади.
Етапи розвитку мовлення дитини
• 6 місяців. Видає більшу кількість звуків і вимовляє склади слів. У віці 6-7 місяців відгукується на своє ім’я, впізнає мовлення рідною мовою, може інтонаціями голосу передавати настрій. Деякі батьки думають, що в цьому віці малюк уже вимовляє перші слова («мама», «тато»), хоча насправді це просто повторювані випадкові склади. Розрізняє емоційно своїх від чужих.
• 9 місяців. У цьому віці діти розуміють найпростіші слова («так», «ні», «привіт» тощо). Вони використовують більшу кількість приголосних звуків та інтонацій.
• 12-18 місяців. Більшість дітей уже усвідомлено говорить найпростіші слова («мама», «тато», «баба»). Розуміють прості звернення батьків до них («Поклади на місце», «Дай мені»).
• 1,5 роки. Може вимовляти кілька простих слів і вказувати на людей, предмети, частини тіла, які називають батьки. Дитина повторює останні слова, або склади в реченні, яке ви вимовляєте. Може пропускати в слові звуки, або склади (наприклад, «Іко» замість «Андрійко»).
• 2 роки. Складає речення з 2-4 слів («Мамо, гам», «Дай папа»), починає розуміти, що слова можуть позначати не тільки конкретні предмети, а й абстрактні поняття.
• 3 роки. Словниковий запас дитини різко збільшується. з’являються абстрактні поняття («сьогодні»), почуття («смуток») і просторові поняття («поряд», «далеко»).
Психолого-педагогічна класифікація розладів мовлення
- фонетико-фонематичний недорозвиток;
- загальний недорозвиток мовлення.
Фонетико-фонематичний недорозвиток
Фонетико-фонематичний недорозвиток (ФФНМ) — порушення процесів формування вимовної системи рідного мовлення у дітей з різноманітними мовними розладами внаслідок дефектів сприймання і вимови фонем.
Загальний недорозвиток мовлення
Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) — різні складні мовленнєві розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, які відносяться до звукової та складової сторони. В залежності від ступені сформованості засобів мовлення у дитини загальний недорозвиток підрозділяється на три рівні (за Р. Левіною):
І — рівень. Цілковита відсутність словесних засобів спілкування у віці, коли у дітей з нормальним розвитком мовлення в основному сформоване. При такому рівні мовного розвитку словниковий запас дитини складається здебільшого із звукових та звуконаслідувальних комплексів, які супроводжуються жестами, як правило не зрозумілі для оточуючих.
ІІ — рівень. Мовленнєві можливості значно зростають. Спілкування здійснюється не лише за допомогою жестів і лепетних слів, а й мовленнєвими засобами, проте таке спілкування переважно зрозуміле близькому оточенню.
ІІІ — рівень. Передбачає розгорнуте без грубих фонематичних і лексико-граматичних відхилень мовлення, але з окремими порушеннями в фонетиці, лексиці й граматиці.
Друга група — порушення застосування засобів спілкування: заїкання, яке розглядається як порушення комунікативної функції мовлення при правильно сформованих засобах спілкування. Можливий комбінований дефект, при якому заїкання розглядається в поєднанні із загальним недорозвитком мовлення.
Порушення писемного мовлення за цією класифікацією розглядаються як вторинні наслідки порушень усного мовлення.
Клініко-педагогічна класифікація спирається на традиційну для логопедії взаємодію з медициною. Проте, на відміну від клінічної, виділені в ній види мовленнєвих порушень не пов’язані лише із захворюваннями. В даній класифікації провідна роль відводиться психолого-лінгвістичним критеріям. На їх основі картина мовленнєвого порушення описується в термінах та поняттях, що направляють увагу логопеда на те явище, яке повинно стати об’єктом логопедичної допомоги. Клінічним критеріям відводиться роль уточнюючих. Вони орієнтовані на пояснення анатомо-фізіологічного компоненту порушення і причину його виникнення. В залежності від того який вид мовлення порушений виділяють дві великі групи: порушення усного і писемного мовлення.
Порушення усного мовлення поділяються на два типи:
- фонаційного (зовнішнього) оформлення висловлювання, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення;
- структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання, яке в логопедії називають системним або поліморфним порушенням мовлення.
Розлади фонаційного висловлювання
Дисфонія (афонія) — відсутність, або розлади фонації внаслідок паталогічних змін голосового апарату. Проявляється або у відсутності фонації (афонія), або в порушені сили, висоти і тембру голосу (дистонія) , може бути зумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центральної або периферичної локалізації і виникати на будь-якому етапі розвитку дитини. Дисфонія може бути ізольованою, або входить до складу інших порушень мовлення.
Дислалія — порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату. Проявляється в неправильному звуковому (фонематичному) оформленні мовлення: у викривленій вимові звуків, в замінах звуків або в їх змішуванні. У відповідності до того, чи є дефект фонематичним або фонетичним, виділяють наступні форми дислалії: акустико-фонематичну, артикулярно-фонематичну та артикулярно-фонетичну. Від того, яка кількість звуків вимовляється дефектно, залежить виділення простої і складної дислалії. Розрізняють дві основні форми дислалії: органічну, або механічну з ушкодженнями артикуляційного апарату, й функціональну, не пов’язану з такими пошкодженнями.
Ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату. Проявляється патологічному змінені тембру голосу, який виявляється занадто назалізованим внаслідок того, що голосовидихуваний потік повітря проходить у порожнину носа і в ній отримує резонанс.
Дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату. До дизартрії відносять такі розлади звуковимови, які викликані порушеннями іннервації м’язів мовного апарату внаслідок органічного ураження центрального відділу мовно-рухового аналізатора.
Брадилалія (брадифразія) — патологічно уповільнений темп мовлення. Це порушення може бути як самостійним так і спостерігатися в клініці деяких форм психічних захворювань: при олігофренії, при дистрофічних, органічних захворювань центральної нервової системи.
Тахілалія (тахіфразія) — патологічно прискорений темп мовлення.
Заїкання — порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом мовного апарату. Є центрально зумовленим, має органічну або функціональну природу, виникає частіше всього у процесі мовленнєвого розвитку дитини.
Порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання представлені двома видами: алалією і афазією.
Алалія — відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.
Один із найбільш тяжких дефектів мовлення, при якому порушенні операції відбору і програмування на всіх етапах породження і прийому мовленнєвого висловлювання, внаслідок чого виявляється несформована мовленнєва діяльність дитини. Порушено управління мовленнєвими рухами, що відображається на відтворення звукового і складового складу слів. Зустрічається декілька варіантів алалії в залежності від того, які мовленнєві механізми не сформовані та який із цих етапів страждає. Алалія може може поділятись на моторну і сенсорну в залежності від дефекту сприймаючої, ябо відтворюючої частини мовленнєвого апарату.
Афазія — повна, або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку. У дитини втрачається мовлення унаслідок черепно-мозкової травми, нейроінфекції, судинного захворювання, або пухлин мозку після того, як мовлення було сформоване. Якщо таке порушення відбулося у віці до трьох років, то від від діагнозу афазія утримуються Існує термін «дитяча афазія».
Порушення писемного мовлення розділяють на дві групи в залежності від того, який його вид порушений. При порушенні продуктивного виду відмічаються порушення письма, при порушення рецептивної письмової діяльності — розлади читання.
Дислексія — часткове специфічне порушення процесу читання. Проявляється в утрудненнях впізнавання та розпізнавання літер; в ускладненнях злиття літер в склади і складів в слова, що призводить до неправильного відтворення звукової форми слова; в аграматизмі і спотворенні розуміння прочитаного.
Дисграфія — часткове специфічне порушення процесу письма. Проявляється в нестійкості оптико-просторового образу літери, в змішуванні або пропусках літер, у викривленнях звукоскладової структури слова і структури речень. У випадку не сформованості читання та письма (в ході навчання) говорять про алексію та аграфію.
Вирішити питання розладу мовлення можливо виключно при комплексному підході з залученням неврологів, психіатрів, психологів і логопедів. В ряді випадків має сенс медико-генетичне консультування. З додаткових методів дослідження застосовують МРТ головного мозку і електроенцефалографію (ЕЕГ) при наявності показів.
Малюк, який одержує з перших днів життя багато ласки і любові, виростає більш врівноваженим, уважним і м’яким у відносинах з іншими людьми.